Амелія Ергарт: Дівчинка, яка хотіла літати між хмарами

«Амеліє, так справжні панночки не роблять», — докоряла їй бабуся.

Її онука найбільше любила лазити по деревах, гратися з хлопцями в індіанців і навіть збудувала собі в саду гірку для катання. В Америці, де росла Амелія, від дівчат тоді чекали, що вони ходитимуть у спідницях і тихенько гратимуться з ляльками. Вона ж воліла штани, в яких зручно бігати, і надворі завжди знаходила щось цікаве.

Амелія лише знизала плечима й знову побігла надвір. Їй кортіло спробувати ще багато чого.

Одного дня вона вперше побачила літак. Сьогодні вона, можливо, сама б із цього посміялася, але тоді літак їй зовсім не сподобався. Він здався їй дивною купою дерева й полотна, і вона не могла уявити, навіщо комусь у ньому літати.

Минуло кілька років. Амелія виросла й допомагала в лікарні пораненим солдатам як санітарка. Коли пізніше вона пішла на виставку літаків, то ще не знала, що саме там зрозуміє, чим хоче займатися.

Вона розглядала виставлені машини, коли пілот запитав, чи не хотіла б вона покататися. Амелія кивнула й сіла в маленький літак. Мотор загудів, колеса покотилися по траві, і за мить вона вже була в повітрі.

Амелія дивилася вниз на будинки, що стали схожі на сірникові коробки. Люди були крихітні, як мурашки, а навколо літака розкинулося синє небо з білими хмарами. У ту мить їй дуже захотілося вміти керувати цією машиною самій.

Щоб літати, потрібне було посвідчення пілота. Проте уроки коштували чимало, а грошей у неї поки не було. Тому вона знайшла різні підробітки: фотографувала людей і працювала на телефонній станції. Зароблені гроші відкладала, поки їх не стало досить на навчання.

Її вчительку Аніту Снук усі називали Нетою. Льотчиць тоді було мало, і Амелії було чого в неї повчитися. Потроху вона дізнавалася, як керувати літаком і що робити, коли щось ламається.

Одного разу під час польоту в неї зламався мотор. Літак почав знижуватися, і треба було швидко знайти місце для посадки.

Питання для дитиниЯк ти думаєш, що допомогло Амелії в такий момент?

Амелія згадала, чого її вчила Нета. Вона побачила рівне поле й змогла на ньому посадити літак. На літаку лишилося кілька подряпин, а сама вона зосталася цілою.

Коли люди питали, чи їй не страшно, Амелія зізнавалася, що страх їй знайомий. І все ж вона хотіла вчитися й літати далі.

Одного дня задзвонив телефон. Чоловік на тому кінці запитав, чи не хотіла б вона перелетіти Атлантичний океан.

Серце Амелії закалатало. Між Америкою та Європою лежав величезний шмат моря, який кораблі долали тижнями. Жодна жінка ще не перелітала його на літаку. Амелія прийняла пропозицію, хоч на неї чекало розчарування: цього разу вона мала летіти пасажиркою. Літак вів пілот Вілмер Стульц, а допомагав йому механік Лу Гордон.

Їй хотілося сидіти за штурвалом самій. Та зрештою вона подумала, що й так може бути поруч і дивитися, як це робиться.

Літак називався «Френдшип», що означає «Дружба». На сонці він виблискував червоним і золотим. Щойно вони злетіли й суходіл зник позаду, під літаком лишилися самі морські хвилі.

Шлях був довгий і небезпечний. Навколо згустився туман, і з віконця було видно саму білизну, наче Амелія дивилася в склянку молока. Вона сиділа позаду, писала щоденник і прислухалася до мотора. Їй було прикро, що вона не може керувати, але водночас вона раділа, що вирушила в цю подорож.

Після багатьох годин туман розійшовся, і внизу з’явилася земля. Вони долетіли до Уельсу, краю на заході Великої Британії.

Після посадки навколо літака зібралися люди. Вони раділи, фотографували, а журналісти навперебій розпитували Амелію, як вона себе почуває і що пережила дорогою. Вілмер і Лу тим часом стояли осторонь.

Амелії було ніяково. Вона нагадувала журналістам, що переліт через океан здійснили передусім Вілмер і Лу. Але люди хотіли чути насамперед про першу жінку, яка перелетіла Атлантику.

Питання для дитиниЯк, на твою думку, почувалася Амелія, коли хвалили лише її, а про інших членів екіпажу майже ніхто не питав?

Про неї писали в газетах, і багато людей хотіли з нею познайомитися. А вона вже думала про наступний політ.

«Наступного разу полечу сама», — сказала вона собі.

Наступні чотири роки вона готувалася. Літала вдень і вночі, вчилася долати туман і негоду. Вивчала свій літак, вчилася його лагодити, читати карти й шукати правильний напрямок далеко від суходолу.

У 1932 році вона нарешті сіла у власний маленький червоний літак. Цього разу і маршрут, і керування були цілком її справою.

Вона плавно злетіла й попрямувала над океаном. Коли сонце опускалося до обрію, небо барвилося в помаранчевий, рожевий і фіолетовий кольори. А з приходом ночі політ ускладнився.

Спершу перестав працювати прилад, що показував висоту. Амелія не могла точно визначити, як високо вона над водою. Потім почалася гроза. Між хмарами спалахували блискавки, а сильний вітер кидав літак з боку на бік.

До того ж вона побачила полум’я біля пошкодженого вихлопу. Амелія міркувала, чи повертатися до Америки, чи летіти далі до Європи. Повернення теж означало б довгі години над морем, тож вона вирішила летіти далі. Вона стежила за мотором і сподівалася, що він витримає до суходолу.

Після майже п’ятнадцяти годин польоту вона змерзла й ледве тримала очі розплющеними. Коли нарешті побачила зелені поля й пагорби Північної Ірландії, почала шукати місце для посадки.

На одному пасовиську паслися корови. Амелія знизила літак і сіла на траву, а перелякані корови розбіглися врізнобіч. Вона вимкнула мотор і вийшла. Ноги тремтіли від утоми, але під ними вже була тверда земля.

До неї підбіг фермер і здивовано оглядав літак.

«Звідки ви прилетіли?» — запитав він.

«З Америки», — усміхнулася Амелія.

Фермер недовірливо дивився на неї. Ця жінка в шкіряній куртці щойно сама перелетіла весь океан. Перша жінка у світі.

Незабаром про її політ дізналися люди в багатьох країнах. Вона зустрілася навіть із президентом Америки. Для дівчаток, які теж мріяли літати, було важливо побачити, що одній із них це вдалося.

Амелія літала далі й поставила ще багато рекордів. Вона перелетіла з Гаваїв до Америки через Тихий океан і з Мексики до Нью-Йорка долетіла без жодної зупинки. Потім узялася за найдовшу подорож: вирішила облетіти всю Землю.

Вона знала, що це буде небезпечно, але хотіла спробувати. Разом зі штурманом Фредом, який допомагав їй шукати напрямок, вона летіла над Південною Америкою, Африкою та Індією. Позаду лишалися океани, пустелі й джунглі. До кінця подорожі їм залишалося перелетіти Тихий океан.

Але над ним їхній літак зник. До сьогодні ми точно не знаємо, що сталося. Їх шукали кораблі й літаки, але Амелію та Фреда не знайшли.

Люди не забули Амелію. Вони пам’ятали дівчинку, яка любила лазити по деревах, і льотчицю, яка довго готувалася до самостійного польоту через море. Її остання подорож закінчилася не так, як вона хотіла, але те, чого вона досягла до того, лишилося важливим.

Сьогодні літаками керують тисячі жінок. Інші працюють астронавтками, вченими й інженерками. Амелія Ергарт допомогла показати їм дорогу в час, коли багато хто сумнівався, що такі професії підходять жінкам.

Якщо колись побачиш літак, можеш згадати про неї. Може, він саме летить над будинками, які його пілотці здаються малими, мов сірникові коробки. Так само, як колись Амелії під час її першого польоту.