Чарльз Дарвін: Хлопчик, який любив жуків

Молодий студент Чарльз тримав у кожній руці по жукові й саме помітив третього. Той третій сидів під корою дерева і подобався йому ще більше, ніж ті двоє, яких він уже знайшов. Але як його підняти, коли жодна рука не вільна?

Він трохи подумав, і йому спало на думку сунути одного жука в рот. Так він хотів звільнити руку. Але жук випустив йому в рот таку їдку рідину, що Чарльз одразу виплюнув його. Жука він утратив, а третій жук тим часом теж зник під корою.

Чарльз розсміявся зі своєї ідеї.

«Ну й дурниця ж це була!»

Питання для дитиниЩо б ти придумав, якби в тебе були обидві руки зайняті, а тобі треба було ще щось підняти?

Жуки цікавили його змалку. Чарльз ріс в Англії у великому будинку з садом, де міг проводити цілі години. Найохочіше він шукав жуків. Йому був цікавий кожен, кого він знаходив: і зелений, і чорний, і з цяточками на спинці, і з довгими вусиками. Потроху він назбирав їх сотні.

Чарльзів тато був лікарем і хотів, щоб син пішов його шляхом. Тож коли Чарльз виріс, він теж почав учитися на лікаря. Але незабаром зрозумів, як це буде для нього важко.

Тоді лікарі ще не вміли під час операцій вгамовувати біль так, як сьогодні. Чарльзові було так тяжко від страждань хворих, що йому доводилося йти геть.

«Я не можу дивитися, як страждають люди, — казав він собі. — Лікарем я бути не хочу».

Після навчання на лікаря Чарльз поїхав до Кембриджа. Тато хотів, щоб він підготувався до професії священника. Чарльз учився, але кожної вільної хвилини його тягнуло до природи. Він виходив надвір, збирав жуків і спостерігав за птахами та рослинами. Саме з того часу й походить його невдала ідея з жуком у роті. Спостерігаючи за тваринами, він міг просидіти цілі години, а ще знайшов учителів, які підтримували його інтерес.

Одного дня він отримав листа з пропозицією, яка його захопила. Капітан корабля «Бігль» шукав молодого природознавця для подорожі довкола світу. «Бігль» — так само називається порода собак. На борту Чарльз міг би вирушити в далекі країни й досліджувати там природу.

Тато спершу заборонив йому їхати. Він боявся, що подорож небезпечна, що син повернеться лише за кілька років і не матиме жодної професії. Чарльз був у розпачі. Зрештою за нього заступився дядько й зумів переконати тата.

На корабель Чарльз сів у двадцять два роки. На нього чекала подорож, що тривала цілих п’ять років.

Перші тижні на морі йому було дуже зле. Корабель гойдався на хвилях, а Чарльза мучила морська хвороба. Але щойно вони кидали якір і він міг зійти на берег, одразу вирушав на розвідку.

У Південній Америці він знайшов величезні кістки давно вимерлих тварин. Він міркував, чому ці створіння зникли і чому на тих самих місцях сьогодні живуть інші тварини.

Нові запитання чекали на нього на Галапагосах, групі островів посеред океану. Там жили великі черепахи, які відрізнялися від острова до острова. В одних шия була довша, в інших коротша, різнилися і їхні панцирі. Про відмінності між черепахами розповідали йому й місцеві люди. Потроху Чарльз почав помічати, що на кожному острові є свої особливості.

Він збирав і дрібних пташок, яких сьогодні називають дарвіновими в’юрками. Лише після повернення знавець птахів Джон Гулд допоміг йому зрозуміти, як вони між собою споріднені й водночас різні. В одних був міцний дзьоб для твердої їжі, в інших тонший, яким можна було видобувати комах. З одного відвідування островів повне пояснення ще не склалося. До своїх знахідок Чарльзові довелося довго повертатися.

Питання для дитиниДля чого, на твою думку, птахам були потрібні різні форми дзьобів?

Чарльз усе спостерігав, змальовував і записував у щоденник. Збирав рослини, каміння, кістки, пташине пір’я й комах. Ящики зі знахідками відсилав додому, щоб після повернення їх досліджувати далі. За п’ять років зібралася величезна колекція, і після повернення йому в цьому допомагали й інші знавці природи.

Коли він повернувся, на нього чекало безліч роботи. Він переглядав свої колекції, читав записи й порівнював знахідки з різних країн. Він раз у раз повертався до питання, чому споріднені тварини відрізняються одна від одної і як ці відмінності виникають.

Потроху він почав розуміти, як живі істоти можуть змінюватися впродовж багатьох поколінь. Він уявляв собі, наприклад, птахів, у яких дзьоби трохи різні. Деяким завдяки їхній формі легше шукати їжу, а отже, в них більше шансів вижити й вивести пташенят. Ті можуть успадкувати від них схожий дзьоб. Коли такі маленькі відмінності накопичуються дуже довго, можуть виникнути нові види.

Таку зміну життя називають еволюцією. Спосіб, у який спадкові риси поширюються завдяки тому, що вижити легше й нащадків більше, ми називаємо природним добором. Чарльз намагався пояснити, як це відбувається.

Свої думки, однак, він довго тримав у собі. Боявся, що люди їх відкинуть і сердитимуться на нього. Йому хотілося мати й достатньо доказів. Тому він далі спостерігав за природою, розводив голубів, досліджував дрібних істот і все записував. Ця праця забрала в нього двадцять років.

1858 року він отримав листа від природознавця Альфреда Рассела Воллеса, який незалежно дійшов подібного пояснення. Тоді їхні ідеї оголосили разом. Чарльз узявся за книгу «Походження видів», що вийшла наступного року й допомогла людям розуміти природу інакше, ніж раніше.

За цією книгою стояло багато років терплячих спостережень. Усе почалося з хлопчика, який міг довго дивитися на жука під корою дерева, а продовжилося на далеких островах і вдома в саду.

Чарльз і в пізніші роки охоче повертався до свого саду. Дивився на квіти, комах і птахів і завжди знаходив щось, що хотів зрозуміти. Любив спостерігати й за лісом та слухати спів птахів. Природа тішила його так само, як у дитинстві.

Його праця показала, що все живе на Землі пов’язане між собою. Люди, мавпи, птахи, риби, дерева й жуки мають спільних давніх предків. Упродовж неймовірно довгого часу життя змінювалося й змінюється далі.

Коли наступного разу побачиш жука чи пташку, можеш на хвилинку біля них зупинитися. Придивитися, як вони рухаються, що шукають і який у них вигляд зблизька. Так колись дивився Чарльз, коли починав відкривати природу у своєму саду.