Генрі Форд: Хлопчик, який хотів, щоб кожен мав автомобіль

Генрі вставав на мічиганській фермі рано-вранці. На нього чекали корови, яйця і робота в полі. Удома завжди було що робити. Від роботи він не ухилявся, але й не любив її. Його втомлювало, що все йде так повільно і що день за днем повторюється те саме.

«Має бути кращий спосіб», — казав він собі.

Одного разу, ще хлопчиком, він їхав із татом дорогою, коли перед собою побачив щось незвичне. Наближався паровий двигун на колесах. Він рухався власною силою, без коней, а з труби в нього здіймався дим. Генрі зіскочив із татового воза, щоб роздивитися його зблизька.

«Як він працює?» — запитав він чоловіка, який керував машиною.

Його вразило, що така важка машина може рушити сама. Йому хотілося зрозуміти її мотор, передачі й окремі деталі. Пізніше він добре пам’ятав ту зустріч. Образ екіпажа, якому не потрібні коні, не полишав його й у подальшій роботі.

Питання для дитиниЧи бачив ти колись щось, що тебе так зацікавило, що ти ні про що інше не думав?

Він також любив розбирати й лагодити годинники. Для цього були потрібні маленькі інструменти, а коли їх не було, він умів пристосувати їх із речей, які знаходив. На його робочому столику поступово збиралися годинники друзів і сусідів. Над їхніми крихітними колесиками він учився шукати поломки й пробувати, що допоможе, щоб годинник знову йшов.

Тато волів би, щоб Генрі лишився господарювати на фермі. Але коли син вирішив поїхати вчитися до міста, він йому не перешкоджав. У шістнадцять років Генрі залишив ферму й став учнем у Детройті. У майстернях він знайомився з іншими машинами й вчився поводитися з інструментами.