Роджер Федерер: Хлопчик, який любив усі м’ячики

Футбольний м’яч, баскетбольний м’яч, маленький м’ячик для настільного тенісу й тенісний м’ячик подобалися Роджеру однаково. У Швейцарії серед високих гір він найбільше хотів би гратися з усіма. На майданчику він міг цілий день копати м’яч, залюбки кидав у кошик, стежив за швидким м’ячиком для настільного тенісу або грав із великою тенісною ракеткою.

«Роджере, тобі треба вибрати один спорт», — казала мама. Але він ніяк не міг вирішити. Кожна гра подобалася йому чимось іншим.

Малим Роджер почав ходити на теніс. Тренери скоро помітили, як добре він стежить за м’ячиком. Він умів швидко вгадати, куди той впаде, і приготуватися до удару. Здавалося, ніби хтось заздалегідь прорахував у нього в голові політ м’яча.

Та коли Роджер програвав, він страшенно злився. Кричав, плакав і шпурляв ракетку на землю. Якось кинув її так сильно, що вона зламалася.

«З суперником так не поводяться», — нагадували йому дорослі. Роджер тільки вчився справлятися зі злістю, що накопичувалася в ньому після програшу.

Ці слова він тоді ще як слід не розумів. Програш злив його так сильно, що він не міг думати ні про суперника, ні про власну поведінку.

У підлітковому віці він вирішив віддавати тенісу дедалі більше часу. З домашнього затишку перебрався до напруженої підготовки серед інших юних гравців. На нього чекали тренування, повторення ударів і розлука з родиною.