Марія Кюрі: Дівчинка, яка світилася в темряві

У татовому кабінеті стояли скляні пробірки, терези та дивні прилади. Маленька Маня ходила на них дивитися й хотіла знати, для чого вони. Так у дитинстві звали Марію, польську дівчинку, яка любила вчитися. І мама, і тато були вчителями, і вдома в них було безліч книжок.

«Що це, тату?» — питала вона.

«Це наукові прилади, Мане. З їхньою допомогою ми можемо відкривати таємниці природи».

Мані теж хотілося докопуватися до суті речей. Її цікавило, як влаштована природа, і навчання було їй до вподоби.

Проте її родина пережила й сумні роки. Мама захворіла й померла, коли Мані було десять років. Тато далі дбав про дітей, а грошей у родині було мало.

Варшава, де вони жили, тоді належала до тієї частини Польщі, що була під російською владою. У школі обмежували вживання польської мови та вивчення польської історії. Але вдома діти про свою країну вчилися далі. Тато читав їм книжки й підтримував їх також у математиці та природничих науках.

Коли Маня виросла, вона хотіла продовжити навчання в університеті. Але Варшавський університет жінок не приймав. Вона могла вчитися на таємних курсах, які змінювали місце, щоб їх не викрила влада, але прагнула здобути повну вищу освіту.

«Це несправедливо», — казала вона собі, уявляючи, що її брат учитися може, а вона ні.

У Франції була Сорбонна, де вчилися й жінки. Та на дорогу й життя в Парижі Маня не мала досить грошей. Тож вона домовилася зі старшою сестрою Броньою: спершу допоможе їй заробити на навчання медицині, а потім допоможе Броня їй.