Марко Поло: Хлопчик, який знайшов дорогу до Країни чудес

У венеційському порту стояли на якорі кораблі, а каналами між будинками пливли човни. У цьому місті ріс Марко з родини купців. Увечері він дивився з вікна на порт і уявляв, куди пливуть кораблі. Його тато Нікколо й дядько Маффео довго були в дорозі. Про місця, де вони бували, Марко поки що міг тільки слухати.

1269 року обидва мандрівники повернулися додому. Марко тоді мав років п’ятнадцять. Вони дісталися аж до двору Хубілай-хана, монгольського володаря, який правив і великою частиною Китаю. Коли вони знову збиралися на схід, тато глянув на Марка. «Цього разу поїдеш з нами».

У Марка закалатало серце. Він мріяв побачити місця, про які досі тільки чув.

Вони вирушили 1271 року. Марку було сімнадцять, а попереду була дорога значно довша, ніж він міг собі уявити. З Венеції він виїжджав юнаком; повернутися мав уже чоловіком середніх років.

Мандрівники везли послання й мусили шукати придатні шляхи до далеких країн. У той час не було ні літаків, ні автомобілів. По морю їх несли кораблі, а по суходолу вони мандрували шляхами, якими перевозили й торгові товари.

Питання для дитиниЯк думаєш, чи боявся Марко? А ти хотів би вирушити в таку довгу подорож?

Дорогою на них чекали міста, пустелі й гірські долини. Деякими ділянками вони рухалися в караванах із в’ючними тваринами. У пустелі треба було думати про воду і про те, де можна зупинитися. З одного боку тяглася піщана місцевість, а за далекими обріями чекали інші країни.