Серена Вільямс: Дівчинка з великою ракеткою

Жовтий м’ячик підстрибував на потрісканому покритті, а маленька Серена намагалася його влучити. Ракетку вона ледве втримувала — така була велика. Поруч тренувалася старша сестра Вінус, а тато Річард знову кидав їм м’ячик.

Вони жили в Комптоні, місті, повному машин і високих будинків. Річард хотів, щоб його доньки грали в теніс. Разом з їхньою мамою він навчав їх на громадських кортах. Покриття там було потріскане, і зручностей, як на великих турнірах, не було.

Там було й не надто безпечно. Іноді довкола билися банди й лунав гучний гуркіт. Та Річард не боявся й щодня водив доньок на тренування.

«Ще раз! Знову!» — підбадьорював він їх.

Серена повторювала удари, навіть коли в неї боліли руки й вона втомлювалася, а подвір’я в спеку нагадувало розпечену піч. Коли повз їздили гучні машини чи хтось сварився, тато вчив їх не давати себе збити з пантелику.

«Спробуй зосередитися на наступному м’ячі. Ви сильні, як левиці!» — казав він. Серена пам’ятала ці слова й потім, далеко від розбитого подвір’я.

Коли вона виросла й почала їздити на турніри, то роздивлялася інших дівчат. Теніс мав славу спорту, до якого здебільшого потрапляють люди з достатком, а успішних темношкірих тенісисток у ньому було мало.

Вона приїздила з сестрою та батьками. І тато, і мама приділяли їхній підготовці багато часу. З громадських кортів дівчата потрапляли в середовище, яке багато в чому відрізнялося від їхнього дому.