Людвіг ван Бетховен: Хлопчик, який чув музику в серці

Коли з фортепіано залунала татова мелодія, чотирирічний Людвіг зупинився й слухав. Він жив у німецькому Бонні, мав великі карі очі, і музика приваблювала його так, що біля неї він умів уважно стояти й вслухатися в кожен звук.

Тато був музикантом. Одного разу він помітив, що Людвіг уміє повторити мелодію, яку щойно почув. Досить було зіграти її один раз, і хлопчик її запам’ятовував.

«У мого сина великий талант», — сказав собі тато. Він хотів, щоб Людвіг був славетний, як Моцарт, який ще дитиною дивував слухачів своєю грою. Тому почав його вчити годину за годиною, щодня, а іноді й уночі.

Поки інші діти гралися надворі, Людвіг сидів за фортепіано. Іноді він уже спав, коли тато його будив: «Вставай! Тобі треба вправлятися!» Маленькі пальці боліли від гри, але суворий тато не дозволяв йому припинити.

У сім років Людвіг дав свій перший публічний концерт у Кельні. Це було 1778 року. Він сидів за великим роялем, а ноги не діставали до підлоги. Перед ним чекала зала, повна людей. Він дивився на клавіші, і руки в нього трохи тремтіли. Потім він почав грати.

Слухачі затихли. Деяким від його гри навертались сльози на очі. Їх вразило, як добре такий малий хлопчик розуміє музику.

Коли він закінчив, усі йому аплодували, і Людвіг усміхнувся. Він зрозумів, що музикою може будити в людях радість, смуток і надію, не промовивши жодного слова. Йому хотілося й самому писати такі історії без слів.