Леброн Джеймс: Хлопчик, який грав у баскетбол і мріяв

Баскетбольний м’яч допомагав Леброну на хвилину забути про турботи. Коли він грав, міг зосередитися на грі, а не на тому, що вдома було важко. Він ріс в американському Акроні з мамою Глорією.

Коли він народився, їй було шістнадцять років. Виховувала вона його сама й не мала досить грошей на постійне житло. Тому вони часто переїжджали. Леброн знав, як це — не знати, де родина житиме далі, і знову звикати до нового місця.

А дитині важливо знати, куди вона ввечері повернеться і хто там на неї чекатиме. Глорія шукала спосіб дати синові більше спокою. Зрештою вирішила, що Леброн якийсь час житиме в свого тренера та його родини.

Тренера звали Френк Вокер. Леброн познайомився з ним спершу в американському футболі, а потім прийшов і баскетбол. У Вокерів уже були власні діти, та все ж вони відчинили для нього свій дім. «Тут ти можеш якийсь час жити з нами», — запропонували вони йому місце в родині.

Леброн пізніше згадував, що його прийняли як одного із синів. Він жив у родині, яка про нього дбала, поки мама намагалася налагодити їхнє життя. На її рішення він міг покластися, хоч іще не вмів збагнути всіх клопотів дорослих.

У Вокерів він отримав те, чого йому бракувало під час переїздів: сталість. Міг ходити до школи, займатися спортом і мати поруч одних і тих самих людей. Мама з його життя не зникла. Вона прийняла допомогу інших дорослих, щоб не бути сама в турботі про сина.